ТЕХНОЛОГІЇ

Щодня сотні наших співвітчизників вирушають на роботу за кордон.
Камерафони – смартфони з потужною камерою. Однак для того, щоб конкурувати на сучасному ринку, треба пропонувати продукцiю, яка за своїми характеристиками переважає прилади iнших фiрм.

"В'ячеслав Чорновіл плакав, коли його зрадили"

29.12.2012 16:00
"В'ячеслав Чорновіл плакав, коли його зрадили"
Офiцiйна влада не помiтила ювiлею одного з найяскравiших українських полiтикiв.

Прикро. Дуже прикро.Адже 24 грудня В'ячеславовi Чорноволу виповнилося б 75 рокiв. У 1999 роцi його зрадили найближчi друзi. Сьогоднi його забули вшанувати. Але, може, це й на краще. Бо вiн не став бронзою. Вiн залишився таким, яким запам'ятали його люди -- бунтiвником, що перевернув країну, збудив її з комунiстичного сну, хотiв для неї добра та щастя.  Вiн не вмiв торгувати принципами, не йшов на компромiс iз совiстю. Через це здобув величезну популярнiсть. Але й водночас пережив страшну трагедiю - зраду найближчих соратникiв.  ...У 1998 роцi вiн привiв до парламенту команду iз 48 однодумцiв. I щиро вiрив, що зможе покластися на них за будь-яких обставин. Але вже за кiлька мiсяцiв 30 найближчих соратникiв зреклися його.   "Ви - дiдусь-iдеалiст, ваш час давно минув, а нам треба заробляти!" - зверхньо кричали у вiчi 60-рiчному Чорноволу "молодi й енергiйнi" побратими. "Самою полiтикою нинi не прогодуєшся, треба домовлятися з владою", - додавали старшi, на котрих звик покладатися i котрим вiрив. Спiльними зусиллями вони вiдсторонили свого лiдера вiд керування Рухом, бiля витокiв якого вiн стояв.  То були найчорнiшi днi у життi В'ячеслава Максимовича, бо удару в спину завдали не вороги, а найближчi люди. А за мiсяць автiвка, у якiй Чорновiл повертався iз зустрiчей, врiзалась у КамАЗ, що невiдомо звiдки виїхав на трасу...  Соратник В'ячеслава Максимовича Ярослав Кендзьор i син Тарас Чорновiл дiляться спогадами про тi часи.   - Ви пам'ятаєте момент зради, коли однопартiйцi висловили недовiру своєму лiдеру? Я. Кендзьор: - Так, це сталося 19 лютого 1999 року. Володимир Черняк вийшов на трибуну, зачитав вердикт про недовiру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракцiї Руху. Називав поiменно вершителiв цього акта -- чiтко, голосно, повiльно. Було видно, що вiн дiстає неймовiрну насолоду вiд приниження людини, якiй ранiше i слова поперек боявся сказати.  "Червона" частина депутатiв, аплодуючи, стояла i вигукувала в бiльшовицькому екстазi: "Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!" А вiн сидiв, не опускаючи голови, i дивився просто у вiчi Черняковi. Менi здавалося, ще трохи, i комунiсти закричать: "Розiп'яти його!" У мене, власне, i було таке вiдчуття, нiби людину розпинають, мов останнього злочинця.  - Для В'ячеслава Максимовича це було несподiванкою чи вiн очiкував удару?  Т. Чорновiл: - Нi, не чекав. Знав, що проти нього визвiрилась когорта полiтикiв, проте суперечки всерединi партiї вважав робочими моментами i думав, що знайдемо компромiс. Не сумнiваюся, що цим публiчним катуванням мого батька свiдомо намагались довести до iнфаркту, знаючи, що вiн вже мав два ранiше. З ним i справдi стався серцевий напад, довелося лягти до лiкарнi.   На щастя, все обiйшлося. Скоро вiн повернувся сповненим сили i рiшучостi. Щоправда, цiлком сивим -- за одну нiч волосся срiбним зробилося... Але не втрачав оптимiзму, бо зберiг команду з 18-ти чоловiк. Почав їздити в регiони з виступами, адже збирався формувати iншу власну полiтичну силу. I вже тодi його довелося знищити фiзично. - Хто з найбiльш вiдомих полiтикiв пiдписався пiд тим листом?  Я. Кендзьор: - Тридцять однопартiйцiв iз 48-ми. Багато молодих, хто потрапив до парламенту завдяки авторитету Чорновола, "примазавшись" до його iменi, - той же Юрiй Костенко, В'ячеслав Кириленко. Вiдомi Iван Драч, Дмитро Павличко, якi, по сутi, й не були справжнiми "рухiвцями". А ще Iгор Юхновський, Роман Зварич, Iван Заєць, Iгор Тарасюк... Найболiснiше, коли з тобою чинять так люди, котрим ти довiряєш.  Т. Чорновiл: - Мушу зауважити, що на старих побратимiв вiн якраз i не мiг покластися. Розумiєте, ота зрада 1999 року не була випадковою. Вона проросла здавна i має довгу iсторiю. Наприклад, добре пам'ятаю подiї 1988 року, засiдання об'єднаного з'їзду нацiонально-визвольного руху. Тодi до Львова приїхали грузинськi, естонськi демократи i похвалилися, що вже мають свої партiї. Батько запально вигукнув: "А ми теж її створюємо!" Руху як такого тодi ще не було, лише Українська Гельсiнська спiлка. Та й ситуацiя в Українi далеко не та була, що у Грузiї чи Естонiї. Так-от, коли гостi пiшли, батько мав страшенний конфлiкт з Михайлом Горинем. "Ти що мелеш, нас усiх повбивають!" - кричав йому той.  Пригадайте також президентськi вибори, коли Чорновiл посiв друге мiсце, поступившись Леонiдовi Кравчуку зовсiм невеликою кiлькiстю голосiв. Я тодi працював радником у його командi i вiдстежував, що кажуть про нього в пресi. Мене вразило, що Левко Лук'яненко, Лариса Скорик, Iгор Юхновський запекло критикували Чорновола, проте жодного поганого слова не сказали на адресу комунiста Кравчука.   А чого варта iстерика Iгоря Юхновського у 1992 роцi, коли Чорновiл вимагав провести перевибори до парламенту... У демократiв тодi були всi шанси отримати 300 мiсць у парламентi. Але Iгор Рафаїлович тодi емоцiйно й неоднозначно заявив, що розiрве всi стосунки з Рухом, якщо ми на таке пiдемо. Ось чому, пояснiть? Невже лише з тiєї причини, що iнiцiатива пiшла вiд Чорновола, а не вiд нього? Батько тодi такий розгублений був. "Що я не так зробив?" - постiйно повторював цю фразу. Ночами не спав, все сидiв на краєчку лiжка й у вiкно дивився.   Справдi, для мене й досi загадка, чому в найвiдповiдальнiшi моменти, коли В'ячеслав Чорновiл майже доходив до своєї мети, йому завдавали удару найближчi люди. Що це - людська заздрiсть, страх? Не знаю... Дуже поважаю i Юхновського, i Лук'яненка, i Горинiв - це чеснi люди, вони дуже багато зробили для України, i я не поливаю їх брудом. Але факт залишається фактом: з моїм батьком їм часто було не по дорозi.  Зважте, на той час були двi реальнi сили: комунiсти i демократи. I в момент, коли всi сили потрiбно було кинути на об'єднання, консолiдацiю, враз загострювалися розбiжностi, виникали чвари. Довгi роки я намагаюся зрозумiти, чому так вiдбувалось, яких помилок припускався Чорновiл. Але не можу знайти пояснення цiй ситуацiї.  - Повернiмося до подiй 1999 року. За офiцiйним оголошенням, однопартiйцiв-розкольникiв не влаштовував авторитарний стиль керiвництва Чорновола. А що було за кулiсами?  Я. Кендзьор: - В'ячеслав не був диктатором. Нiколи! А те, що безкомпромiсним i принциповим у важливих питаннях, - чиста правда. Комусь це, може, не подобалось. Але, в принципi, бiльшiсть розкольникiв спокусилися на грошi. У нас був з'їзд наприкiнцi 1998 року. I от хтось iз партiйних побратимiв викрикує йому: "Чому однi керiвники фракцiй i очiльники партiй вiдчиняють дверi президента Кучми ногою i добиваються вiд нього лiцензiй на ведення бiзнесу, рiзних пiльг? У наш меркантильний час лише полiтикою ситий не будеш!"  В'ячеслав Максимович емоцiйно пояснює: "Для чого ми сюди прийшли, друзi? Торгувати Україною? Схаменiться, це врештi-решт непорядно!" I тодi з когорти "костенкiвцiв" лунає: "Що з нього взяти... старий дiдуган! Невже ви не розумiєте, що ваш час давно минув разом з примарними iлюзiями!" В'ячеслав Максимович зблiд, опустився на стiлець i сказав: "За що ж ви мене так? Навiть наглядачi у тюрмах мали до мене бiльше поваги..."  Т. Чорновiл: - Пригадую, як чубились мiж собою Лавринович i Червонiй, бо мали рiзнi бiзнесовi iнтереси в урядi. Однак, коли мова заходила про Чорновола, якими ж дружними вони робились i як запекло лаяли його в один голос -- просто дивне порозумiння! А буквально за мiсяць до цього "вироку тридцятки" до Чорновола пiдiйшов Iван Заєць i так здалеку почав: "От я вже багато рокiв у полiтицi, а що маю з того? Не будь впертим, ти ж розумiєш, що партiї грошi потрiбнi, та й нам про хлiб треба думати..." Батько вiдповiв, що на хлiб йому вистачає. А потiм Заєць опинився серед тих розкольникiв, чого батько вiд нього нiяк не чекав. I дуже скоро нардеп вже їздив не на стареньких "Жигулях", а на новенькому джипi.  Взагалi, Чорноволу багато чого закидали. Наприклад, Костенко на одному з останнiх з'їздiв дорiкнув, що вiн шукає зближення з владою i "бiгає" до Кучми. У той же час Юрiй Костенко i його прихильники "годувалися" вiд соцiального фонду, яким керував Волков, а фiнансовими питаннями займався Вiктор Ющенко. А фактично цей фонд пiдпорядковувався виборчому штабу Леонiда Кучми. Власне, Ющенко давав розпорядження своїм заступникам у НБУ вичавлювати грошi з комерцiйних банкiв.   - Тобто розкол Руху, зрада Чорновола соратниками - все це, за вашими словами, вiдбулося на грошi Кучми i за участю Ющенка?  Т. Чорновiл: - Саме так. За кiлька мiсяцiв до розколу в кабiнетi Ющенка вiдбулась нарада: що робити з Чорноволом? Тому що з Ющенка тодi активно робили лiдера всiх нацiонал-демократiв, лише Чорновiл сказав, що вiн його нiколи не пiдтримає. А до Чорновола люди прислухались, йому вiрили!  Знаєте, чому в 2004 роцi я пiшов до Януковича? Не тому, що вважав його гiдним кандидатом, але принаймнi на його обличчi прочитувалось, хто вiн такий. А з Ющенка робили iкону, i мене це обурювало, бо я знав справжню цiну цiй людинi. I сенс боротися проти Ющенка в мене був.  - Пане Ярославе, свого часу ви метафорично назвали розкол у Русi "ефектом отруєння совiстi газотрейдерами". Чому?  Я. Кендзьор: - На той час за право торгувати газом боролися НАК "Нафтогаз України" на чолi з Iгорем Бакаєм i група спонсорiв Руху на чолi з Олегом Iщенком, який представляв "Олгаз". Чорновiл пiдтримав "Нафтогаз" - державну структуру. I тi спонсори зробили ставку на Костенка. Як бачимо, не помилились.                                                                 Т. Чорновiл: - Я дуже добре пам'ятаю, як пан Iщенко бiгав по Верховнiй Радi й голосно кричав: "Вiн топить тих, хто його годує! Я дам мiльйон зелених тим, хто прибере Чорновола!" Прикро, але "рухiвцi", котрi самi батьковi про це розповiдали, тепер цього "не пам'ятають". А Iщенко заявив слiдчим, що Чорновiл сам усе вигадав. Доказiв нема...  - Вiд тих подiй минуло чимало часу. Ви обговорювали пiзнiше цю ситуацiю з людьми, якi пiшли проти Чорновола? Т. Чорновiл: - Як правило, усi уникають розмов: i Драч, i Павличко... Юрiй Костенко лише раз менi сказав: "А якi проблеми? У мене були свої погляди, у Чорновола - iншi. Ми не зiйшлися, i я нiчого поганого не зробив". Бiльше ми до цiєї розмови не повертались.  Знаєте, колись батько менi розповiдав, як у мордовському таборi голодував 120 днiв, аби домогтися в СРСР статусу полiтв'язня. Наглядачi, що приносили йому їжу, вмовляли не нищити здоров'я i берегти сили. А тi, хто сидiв з ним за тiєю ж статтею, влаштували скандал: "Дай спокiйно термiн вiдбути i не каламуть воду. Тобi що, бiльше вiд усiх треба? Думаєш, ти особливий?!"  Я. Кендзьор: -- А от я вважаю, що В'ячеслав Максимович i справдi особливим був. На початку нашого знайомства вiн менi якось сказав: "Я не жалiю, що 15 рокiв життя провiв за гратами. Але шкода менi, що надто розкривався перед людьми, котрi потiм моєю вiдвертiстю i довiрою користувались. Я так i не навчився розрiзняти, з ким можна бути щирим до кiнця, а перед ким треба схитрувати.  Та й хитрувати не вмiю... I вже, напевне, нiколи не навчусь". У цьому й полягала, мабуть, велич Чорновола як полiтика. I трагедiя людини, що не вмiла торгувати совiстю i вiрила в поряднiсть кожного, хто поруч.  Iрина ЛЬВОВА   

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

o

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter