Експрес онлайн

Пошук

ТЕХНОЛОГІЇ

Хоча молодь дедалі більше обирає Instagram, загалом йому все ще далеко до Facebook, пише
Команда американських дослідників навчила штучний інтелект розпізнавати фото, які були модифіковані в графічних редакторах.

Життя в монастирі. Світ відвернеться, а Бог допоможе

16.08.2018 13:00
Життя в монастирі. Світ відвернеться, а Бог допоможе
У Святоуспенській Унівській лаврі я провела декілька днів, прагнучи зрозуміти, що спонукає людей усамітнитися в чернечій обителі.
 
Це один з найбільших монастирів України. Тут у єднанні з Богом живе 35 монахів. А щодня Святоуспенська Унівська лавра (УГКЦ) приймає гостей, пише газета "Експрес".
 
ЯК ТРИВОГА — ТО ДО БОГА 
 
...До монастиря їду автобусом. Разом зі мною на зупинці в Уневі виходить жінка з дівчинкою років п’ятнадцяти. "Помаленьку, доню, не поспішай, — примовляє, ведучи бліду дитину під руку. — Тут усього декілька кроків".
 
Надія з донькою приїхала зі Львова. У дитини — проблеми зі здоров'ям. Що саме, жінка не каже. "Бог усе знає, — відповідає. — Лікарі не знають, а Бог знає".
 
Нам назустріч простують люди із пляшками води. Набирають її з чудотворного джерела під стінами лаври. Колись джерело зцілило хворі ноги Олександра Ванька Лагодовського — з вдячності він  став будувати мурований храм Успіння Пресвятої Богородиці  та сприяв відбудові монастиря, який зруйнували татари. 
 
Тепер до Святоуспенської Унівської лаври люди з’їжджаються з усіх усюд. Зупинитися відвідувачі можуть у тутешньому гостьовому будиночку. За ліжко у двомісному номері із санвузлом треба заплатити 130 гривень. Стільки ж коштує триразове харчування у трапезні монастиря.
 
...На терасі сидить молодик із ноутбуком. 25-річний Юрій —  аспірант юридичного факультету. "Приїхав сюди писати дисертацію. Вдома дуже важко працювати, відчуваю постійну тривогу, —  пояснює. — А тут я вранці ходжу на службу, прошу Божої допомоги,  і все йде як по маслу".
 
Моя сусідка — 36-річна пані Катерина. Жінка розкладає речі з дорожньої сумки і заводить розмову: "Я сюди приїжджаю вже вп’яте. У нас із чоловіком є домовленість — раз на рік я на тиждень їду в монастир, а він пильнує господарство і дітей. Удома я весь час заклопотана, не маю часу на розвиток духовного, це недобре, — жінка спиняє погляд на будівлях монастиря, які видно з вікна, і замовкає на хвилинку. — Удома я — мати двох дітей, а тут я — донька Божа”.
 
На годиннику — 7.30. Пора на службу. У монастирській церкві  їх правлять щодня чотири:  о 6-й ранку, о пів на 8-му, о пів на 14-ту і о 18-й.  У вихідні є ще богослужіння, що починається о 9-й ранку.
 
ДУШЕВНІ РОЗМОВИ 
 
Після служби рушаємо на сніданок у трапезній для гостей. Сьогодні тут частують канапками та гречкою з м’ясом. "Гарна була  служба, правда?" — звертається одна жінка до іншої і кладе руку їй на плече. Це сестри Клава і Марина. Змалку вони приїздили сюди з батьками. Тепер відвідати монастир раз на рік для них — свята традиція. "На морі так не відпочинеш, як тут. У лаврі особливий, Божий спокій", — пояснює Марина. Її сестру Клаву до монастиря вабить з іншої причини.
 
"Моя донька Олечка вже 19 років черниця, — каже жінка. — У 9-му класі вперше сказала, що хоче піти в монастир. Ми з чоловіком її відмовляли — хотіли, аби жила, як усі. Оля закінчила школу, вступила в університет на теологічний факультет. Та на першому курсі втекла — залишила записку, що йде в монастир. Додому більше не повернулася".
 
 
Чудотворне джерело біля стін лаври
 
У пані Клави виступають сльози. “Як я тоді плакала! Та й досі не можу втриматися, — жінка рвучко змахує сльозу зі щоки, наче сварить себе. — Я і тепер питаю Олю, чи не думає повернутися. Та вона навіть думки такої не допускає. Моя дитина тут справді щаслива. Завжди усміхнена, натхненна, жодного разу ні на що мені не поскаржилася. Уже 19 років я приїжджаю сюди і намагаюся зрозуміти її вибір..."
 
 
 У лаврі є свічкарня. За роботою майстер — пан Богдан
 
Виходжу з трапезної. У тіні під деревом сидить Злата. У руках —  збірка проповідей. Дівчина в монастирі вже п’ятий день. Приїздить сюди вдруге за місяць. “Я наче маю чашу з брудом, а тут вона наповнюється квітами”, — пояснює. 
 
Златі — 21. Після року подружнього життя в неї з чоловіком виникли проблеми. Які саме — не розказує. "Я від усього втікаю сюди, приходжу до настоятеля. Говорю і не стримую сліз. Він мене не повчає, нічого не радить, якщо я не прошу. Просто спокійно слухає. Ідеальний психолог", — розповідає дівчина. Злата кликала і чоловіка зі собою до лаври. “Він відмовився. А вчора я дізналася, що чоловік був у ворожки, — каже. — Що ж, кожен робить свій вибір: хто до Бога, хто до нечистого. Утім, коли це твій чоловік, стає особливо боляче”.
 
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ЦЕ — ПОКЛИКАННЯ? 
 
Неподалік гурт паломників обступив монаха. "А ким ви були до постригу, брате?" — питає схимника один з гостей. Чернець у рясі всміхається: “Я не пам’ятаю”. “А ви були одружені? — наполягає хлопець. — Не пам’ятаю ні-чо-го. Моє покликання —  бути тут із Богом. Тут моя сім’я, і тут мій дім. А все, що було до цього, —  не було моїм...”  “А як зрозуміти, що це твоє покликання?” — не вгаває гість.  “Це просто треба відчути, мати непереборне бажання бути поруч з Богом”, — спокійно відповідає монах.
 
Допитливого хлопця звати Володимир. Він приїхав сюди із Закарпаття, аби вирішити, куди повернути своє життя: взяти шлюб чи присвятити себе Богові, як тутешні монахи.
 
ТУТ МОЯ СІМ’Я
 
Знайомлюся з 21-річним братом Михайлом. До того як прийти у монастир, він мав власний музичний колектив, грав на весіллях. “Хоч я ніколи не цікавився дискотеками, алкогольними вечірками, надивився вдосталь: був головою курсу й гуртожитку в училищі, — згадує схимник. — Там зрозумів, що мені місця в такому житті немає”. 
 
У 19 років Михайло одягнув чорну рясу і присвятив себе Богу. Батьки досі не змирилися зі синовим рішенням. Михайло пояснює мені, що його сім’я — тут. 
 
Нашу розмову перериває дзвін. "Це заклик молитися за мир в Україні", — поспіхом каже монах, повертається обличчям до церкви і починає молитву.
 
 
Такою є гостьова келія. Вона схожа на чернечу
 
...Наймолодшому братові у Святоуспенській Унівській лаврі — 17 років, найстаршому — близько 80. Найповажніший мешканець монастиря — старець-затворник Олександр. Він не бере участі в загальних богослужіннях. Чоловік вже 21 рік замикається в келії, а із зовнішнього світу контактує тільки з людиною, яка приносить йому їжу.
 
“Кожен із братів має окрему келію. Показати її не можу, бо входити туди мають право тільки монахи. Але можемо оглянути гостьову”, — пропонує брат Михайло. 
 
Заходимо до тісної кімнатки. У ній є тільки невелике ліжко, стіл і стілець. На три такі кімнати — один санвузол. “Тут можуть зупинятися черниці або гості наших братів, якщо є крайня потреба, — розтлумачує мені деталі чернечого побуту брат Михайло. —  Наші келії схожі на цю, та ми маємо власні санвузли. Двічі на тиждень подають гарячу воду. За правилами, ми не можемо звертатися один до одного в коридорі, тому маємо дві кімнати-розмовниці —  спілкуємося там.
 
Наш день розділений на вісімки: вісім годин — на молитву, вісім —  на роботу, вісім — на відпочинок. Прокидаємося о 5.30, а засинаємо о 22.00 — 23.00. Коли руки і мозок щось роблять, немає часу на погані думки”.  
 
Уранці монахи йдуть на богослужіння, а потім перевдягаються  і працюють у господарстві.
 
КАНДИДАТИ У МОНАХИ
 
Тепер у монастирі — двоє кандидатів у ченці. Вони не мають жодних обов’язків. Просто рік придивляються до тутешнього життя, а монахи — до них.
 
"Якщо кандидати готові до такого вибору, їх переводять у новики. Тоді вони можуть носити підрясник, шапку, пояс і починають брати активну участь у житті монастиря, — пояснює брат Михайло. — За рішенням ради братів їх можуть допустити до складання перших обітниць — на рік”.
 
 
Трапезна. Триває обід
 
Після п’яти років перебування в монастирі кандидат має право скласти вічні обітниці: не набувати майна, не створювати сім’ю та зберігати себе в чистоті в усіх сенсах. Звільнити від них може тільки Папа Римський.
 
Якщо юнак хоче надалі жити в келії, скликають раду із 100 братів з інших семи дочірніх монастирів, аби вирішити його подальшу долю.
 
Люди тікають у монастир від проблем і негараздів, тут шукають умиротворення і душевної рівноваги. Спілкуючись з ними, розумію: цим людям тут комфортно. Вони знають: Бог допоможе, навіть коли відвернеться увесь світ.
 
Якщо у Вас не відображаються фото чи відео, перейдіть, будь ласка, до повної версії сайту
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram 
 
Інна КУЧЕР
фото авторки
 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

Y

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter