ТЕХНОЛОГІЇ

Винахідник Єдлик Аньош створив самообертальні електромагнітні ротори. Після чого з'явилися громіздкі динамо-машини, які приводить у дію ремінна передача.

Учасниця АТО вірить, що після амптутації ноги неодмінно навчиться ходити

19.06.2017 13:47
Учасниця АТО вірить, що після амптутації ноги неодмінно навчиться ходити

Ольга Тарасевич поїхала на передову добровольцем - підписала контракт, пише Експрес. Рідні відмовляли її: небезпечно, подумай про себе та сина. Вона ж стояла на своєму. “Якщо всі відсиджуватимуться в тилу, - казала, - то хто ж тоді захищатиме рідну землю?”

Авдіївка. Механізована бригада. Сюди відрядили старшого солдата Тарасевич. Бойові побратими називали її просто: наша Оля або ж фронтова кухарка. Вона їх радувала щодня смачними стравами: то плов зготує такий, що пальчики оближеш, то шашликами побалує, то картопляниками, то ароматною кавою. Ні, Оля не просто готувала їжу. Вона з різних інгредієнтів творила їстівні шедеври. “Голодний солдат, - жартувала, - поганий воїн. Тож моя місія тут не менш важлива та відповідальна”.

Того дня вона випросила в командира вихідний - дуже втомилася. Досі куховарила без перепочинку. Захотілося бодай ненадовго забути про кухню, приділити увагу собі. Вона ж ще зовсім молода -лише 25 років. Їй би насолоджуватися солов’їним співом, гуляти росяними травами, зустрічати незабутні ранки під куполом зоряного неба.

“Не на часі, - зітхає. - Війна. Ось виженемо ворога..." У Києві кажуть, що тут, на передовій, наразі перемир’я. Але яке ж це перемир’я?!  Російскі найманці мало не щодня гатять з усіх видів зброї.

Ранок. Щойно благословилося на світ. Тиша така, що, здається, чути, як мурахи бігають по землі. І раптом - свист. А тоді щось бахнуло з такою силою, що земля здибилася, як схарапуджений кінь. Недалечко. Будівля, у якій відпочивала фронтова кухарка, встояла. Ольга розплющила очі, перелякано озирнулась... Наступна міна. Біль, кров, крик.
 
“Мене добряче зачепило, - згадує. - Гаряча хвиля прокотилася по всьому тілу й ніби накрила з головою. Світ почорнів. Суцільний морок. Скільки це тривало, не пам’ятаю. Чую хтось кричить: “Олю, ти жива? Біжи сюди!” А як бігти?! Нестерпно пече нога... Повзу з останніх сил”.

Бойові побратими мерщій наклали Ользі джгута. Вона трималася з останніх сил. Шок. Дуже хотілося пити, але санітари не дозволяли. Невдовзі - знеболення, важка операція. Відтак лише змащували пересохлі губи прохолодною водою.

“Коли повернулася до тями, - каже, - не відчувала ногу. Думала, затерпла. Дивлюся, а там... Клубок підступив до горла - ні дихнути, ні мовити. Хтось заспокоює, мовляв, добре, що жива... Могло бути гірше. Міна вибухнула зовсім поруч. Пошматовану кінцівку треба було ампутувати”.

Ольга мовчить. Слова застряли десь у грудях. Незблимно дивиться в одну точку на стіні, яка чомусь починає гойдатися. Невідь-звідки узявся туман - густий-прегустий...

“Важко витримати таке, - зітхає. - Та я не здаюся: іншого вибору немає. Я ще стану на ноги. Ось побачите. Заради сина, заради життя”.

Про що вона мріє? Швидше одужати та повернутись додому. А ще - про сучасний протез. “Усе буде добре, - ніби заспокоює себе. - Тепер там, на передовій, мій молодший братик. Він мене відмовляв, просив, щоб не їхала на Донбас. І ось -- сам став воїном, захисником Батьківщини. Добровільно. Це вибір не юнака, а справжнього чоловіка. Маємо боронити рідну землю. Горджуся ним”.

Володимир ІСАЄВ
 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

o

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter