Експрес онлайн

Пошук

ТЕХНОЛОГІЇ

Хоча молодь дедалі більше обирає Instagram, загалом йому все ще далеко до Facebook, пише
Команда американських дослідників навчила штучний інтелект розпізнавати фото, які були модифіковані в графічних редакторах.

Івана Купала: найромантичніше свято українців

06.07.2018 22:55
Івана Купала: найромантичніше свято українців
Коли вечоріло, дівчата і парубки збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. У лісі ж встановлювали його в землю й оздоблювали польовими та городніми квітами, (любистком, трояндами, барвінком), обвішували цукерками, бубликами та печивом-пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку і непомітно у кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки – захист од парубків.

Тим часом хлопці здобували живого вогню – терли суху деревину – і розпалювали багаття…

Два свята – в одному

Суперечка, яке з двох свят, назви яких через збіг у часі злилися воєдино – Різдво Івана Хрестителя, чи дохристиянське Купала – древніше, все одно, що загадка, хто був першим – яйце чи курка. Головне, що празник – здавна один із найулюбленіших серед українців, насамперед – серед молоді, пише Ukrainian People.

Гадаємо, версія, за якою найколоритніше й заключне з-поміж дохристиянських свят літа – Купало, або ж Купайло, після хрещення Русі частково трансформувалося в один із найбільших церковних празників, влаштує більшість із нас. Народ зберіг купальські обряди й пісні, що, як і гаївки та колядки, належать до найдавніших часів – попри втрати минулого століття, коли викорінювалися усе українське – і традиції, і обряди.

Наші далекі предки святкували Купала 20 – 22 червня, у час літнього сонцестояння – період, коли Сонце найвище піднімалося над Землею, і, даруючи найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу. Усе нестримно росло, розцвітало, множилося й раділо життю.

Із введенням григоріанського календаря у 1918-му свято Купала збіглося у часі з церковним празником Різдва Івана Предтечі й нині припадає на 7 липня. Але найцікавіше, що квінтесенцією обох свят є очищення за допомогою вогню та води! До того ж, “Іван Купала” – слов’янський варіант імені Іоан Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής), де βαπτιστής буквально перекладається як “купатель”. З іншого боку, і за уявленнями слов’ян купання (від праслов’янського kǫpati) – ритуальне очищення у природних водоймах.

 

 

Купало і Марена

Святкування починається ввечері напередодні Івана Купала. Дівчата збираються в умовленому місці поблизу водойми з вінками на голові, сплетеними із живих квітів та пахучих трав. Виготовляють опудала головних персонажів свята – Купала і Марени (Морени, Мари, Марини), що уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) начала. Згідно з давнім  міфом, Марена – уособлення зими, що морить землю стужею, а людину – хворобами та голодом (власне тому її знищували). А поєднання чоловічої і жіночої стихій, що породжує життя, символізувала гілка верби – Купайлиця.

На Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби, прикрашаючи її квітами та вінками, на Полтавщині – зі соломи, прикрашаючи стрічками й намистом. Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени, співаючи пісень. Хлопці кидають квіти на стежки, де ходять дівчата. А коли дівчата закінчать співати, хлопці нападають на “Купала”, обривають із нього вінки й квіти, а саме опудало кидають у воду.

Купальські вогні

Основним стрижнем дійства є купальський вогонь, що символізує Сонце у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч: від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі до сходу (народження) Купала. Чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року), відтак сходяться і запалюють вогнище. І коли вже вогонь освітлив місцину, хлопці умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата ж тим часом навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:

“Ой, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиватися! Ой, ще не час, не пора. Час, тобі, Іваночку, женитися!

Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук… Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися навсібіч, а хлопці їх ловили і несли до вогню. Ті ставали навколо вогнища і співали купальського:

“По садочку ходжу, виноград саджу, Посадивши та й поливаю. Ой, поливши, та й нащипаю (щипають хлопців). Нащипавши, віночка зів’ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме

Спершу через вогнище стрибали хлопці. Кожен вважав за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Який парубок найвище стрибнув – матиме найкращий урожай його родина, вскочить у полум’я – чекай біди.

Потім – попарно, хлопець з дівчиною: якщо вдало перестрибнуть – неодмінно  одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому й не слід стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

А ще хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце, або ж розкручують його на стовпі.

Ворожіння вінками

Настрибавшись, дівчата топлять Марену у водоймі й тікають від хлопців, щоб ворожити. Запалюють свічки і, прилаштувавши до вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою й співають: “Полинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий. Поплив віночок долі водою, Серце дівчини забрав з собою”.

За повір’ям, якщо вінок пливе добре й свічка горить, то дівчина вийде заміж; а якщо він крутиться на місці – ще дівуватиме. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то туди дівчина й заміж піде…

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений. Адже чий вінок хлопець дістане, того дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі бодай на святі. Тому пари заздалегідь домовляються, яким буде вінок, і кожна дівчина плете його так, аби можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку чи велику квітку.

За повір’ям, вінки, в яких дівчата святкують Купала, наділені цілющою силою. Тому їх зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб. У Галичині вінки, сплетені з чебрецю, дівчата святили в церкві та зберігали протягом року.

Цвіт папороті

За легендою, папороть цвіте лише одну мить найкоротшої ночі року на Івана Купала. Здобути цю квітку вкрай важко, бо її береже від людей нечиста сила. Зате той, хто знайде цвіт папороті, зможе розуміти мову будь-якого створіння, бачити заховані в землю скарби, усе на світі знатиме, а рука, що зірвала Квітку щастя, матиме чудодійну силу. Щасливець причарує найкращу дівчину і матиме найвищий урожай.

Коли Квітка щастя розцвітає, чується наче постріл чи грім. Ліс зашумить, загуде… І вмить виросте висока стрілка. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, пахощі якої заполонять весь ліс. Але за Квіткою щастя чигають лихі сили. Тож якщо парубкові все ж пощастило знайти квітку щастя, треба сховати її під капелюхом, або ж на серці під сорочкою. Відтак взяти у ліву руку полин або татар-зілля й обвести навколо себе крейдою.

Є й інший варіант: знайшовши заздалегідь кущ папороті у лісі, ввечері напередодні Купала слід розстелити навколо нього рушник, на якім святили паски на Великдень. Потім свяченим ножем накреслити навколо себе і куща коло, окропити папороть свяченою водою і починати молитву. Як тільки стемніє, чорт намагається людину налякати: стріляє, кидає камінням, гілками, кричить несамовитим голосом. Але не має сили в окресленому ножем колі. Опівночі ж, за повір’ям, папороть розцвітає і блискуча як жарина квітка зразу ж падає на рушник.

Інше повір’я радить шукачеві квітки в жодному разі не оглядатися, повертаючись із нею додому. Чорт із численними помічниками буде звертатися голосами рідних: батька, матері, братів, сестер чи дітей, ридма благаючи, аби той хоч на мить обернувся. Якщо зробиш це – одразу ж упадеш замертво.

Чарівні роса та зілля

Люди вірять, що лікарські рослини тільки тоді направду цілющі, якщо їх зібрати у ніч на Івана Купала, або ж вранці, з “іванівською” росою.

Тому – на красу – й умивалися українські дівчата тією росою. А ще до світання поспішали до криниці набрати купальської води. З неї та із чарівного зілля мати робила доньці купіль, мила їй голову. Після цього вся родина ходила росою, а мати з донькою – качалися у ній. А ще матері обов’язково набирали чарівної роси, найкраще – з капусти – у пляшечку.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке уночі набуло виняткових властивостей.

Вранці ж, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів – ще ромен-зілля, буркун, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки; із польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел; із городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

n

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter