Експрес онлайн

Пошук

ТЕХНОЛОГІЇ

Хоча молодь дедалі більше обирає Instagram, загалом йому все ще далеко до Facebook, пише
Команда американських дослідників навчила штучний інтелект розпізнавати фото, які були модифіковані в графічних редакторах.

Батьки вдруге поховали сина, який загинув у зеленому коридорі під Іловайськом

13.08.2018 13:40
Батьки вдруге поховали сина, який загинув у зеленому коридорі під Іловайськом
"Мамо, скоро побачимось, ми будемо виходити", — такими були слова 24-річного Павла Петренка у останній короткій телефонній розмові з матір'ю в серпні 2014-го. Невдовзі боєць батальйону "Донбас" із позивним Бані загинув.  Днями його рідні та побратими приїхали до Здолбунова на вже другий похорон  хлопця, пише газета "Експрес".
 
...Після строкової служби в жовтні 2013 року Павло Петренко повернувся додому. Коли ж наступного року почалася війна, сказав, що їде на полігон.  Мати подумала, що в Житомир, а не на передову.
 
Згодом Павло зателефонував матері, спитав, як справи.  "Я сказала, що лежу в лікарні, — розповідає Ольга Іванівна. — А він раптом застогнав... Спитала, що сталось, син запевнив: нічого страшного, просто плече застудив". А через декілька днів їй зателефонували з госпіталю у Вінниці: "Скажіть своєму синові, аби прийшов на п'ятий поверх на перев'язку".
 
"Я мало не впала, — згадує мати. — Передзвонила синові, сказала, що приїду, та він не дозволив: мовляв, немає сенсу, вже виписується. Лише потім ми зрозуміли, що він був поранений, але незабаром втік із госпіталю  на передову".
 
Рідні хлопця згадують день, коли дізнались, що Павло на фронті. Мати  тоді поралась на кухні, працював телевізор. "Раптом я почула синів голос у новинах, — пригадує Ольга Іванівна. — Ввечері, коли старший син прийшов із роботи, поділилась підозрою. Він знайшов сюжет в інтернеті. І в ньому справді був наш Павло. Спершу я відчула гордість, що мій синочок захищає рідну землю. Але потім такий страх мене охопив!
 
Коли вони були під Іловайськом, Павло телефонував ледь не щовечора, розмова завжди була короткою. Я розуміла, що дзвінки можуть простежити, але іноді сама телефонувала: "Синку, як там?" Найважливіше було знати, що він живий. 29 серпня, о 5.40 ранку, він подзвонив: "Мамо, скоро побачимось, ми будемо виходити". Почувся сильний гуркіт, хтось його покликав, Пашка сказав: "Цьом-цьом, щасливо, до зустрічі".
 
Про те, що сталося в так званому зеленому коридорі, рідні дізналися із новин. Потім Ользі Іванівні зателефонувала Наталія Харченко, мама Реда з екіпажу машини, в якій був Павло. Жінка розповіла, що упізнала останки свого сина по татуюванню на лікті. А вони ж були разом... Уже незабаром стане відомо: екіпаж Бані та Реда того дня вийшов із  коридору, але повернувся за пораненими і тілами загиблих. Тоді й потрапив під обстріл.
 
"У пожежну машину, в якій було шестеро хлопців, влучили з танкової гармати. Екіпаж не встиг відреагувати, усі загинули, — розповідає Павло Нетьосов, волонтер місії "Евакуація 200". — Ми шукали тіла загиблих, вивозили і передавали військовим. Тіла того екіпажу були розкидані на відстань до 25 метрів від машини. Чомусь так сталося, що останки одного тіла передали до моргів двох міст — Запоріжжя і Дніпра.
 
За результатами ДНК-експертизи виявили збіг даних з нижніх кінцівок із даними Бані, більше збігів не було". Навесні 2015 року рідні поховали останки Павла Петренка, які доставили із Запоріжжя...
 
"У похованні тимчасово невідомих у Дніпрі було тіло без ніг. Тож провели повторну експертизу. Виявилося, це  тіло Бані", — каже Павло Нетьосов.
 
Про результати експертизи мамі Павла повідомили особисто, коли Ольга Іванівна приїздила до столиці. Перед цим сталася дивна подія — наче знак. Надгробок на могилі бійця похилився, хрест упав, відкололась частина з зображенням ніг Ісуса... "Я дізналась, що в Дніпрі знайшли останки основної частини тіла мого синочка, — згадує жінка. — Побачила спалене тіло, розтрощений череп, овал обличчя, як у мого Пашки"... Рідні вирішили кремувати останки, а тоді допоховати в рідному місті.
 
"Павло — молодший із трьох наших синів, — каже мати. — Він був спокійний, виважений, стриманий. Мріяв стати військовим льотчиком, але через плоскостопість не пройшов медкомісію і подався у десантники. Коли приїжджали його побратими, розказували, що він добре знав військову справу, всього їх навчав. Якби ж доля склалася інакше! Серце країться..."
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram
 
Лариса ПЕЦУХ 
 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

Y

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter