Експрес онлайн

Пошук

ТЕХНОЛОГІЇ

Хоча молодь дедалі більше обирає Instagram, загалом йому все ще далеко до Facebook, пише
Команда американських дослідників навчила штучний інтелект розпізнавати фото, які були модифіковані в графічних редакторах.

Це — наша країна: традиції суспільства та особливості культури, які роблять українців унікальною нацією

24.08.2018 09:00
Це — наша країна: традиції суспільства та особливості культури, які роблять українців унікальною нацією
У Німеччині — хороші дороги, в США — пристойний рівень медицини, а в Швеції — рівень освіти класу "люкс". Непогано! Хотіли б жити в якійсь з цих країн на постійній основі? Я — ні. Бо Україну люблю. Знаєте за що?
 
***
 
"Система освіти — корумпована, роботу за спеціальністю не знайдеш", — ця мантра мозолила мені вуха, коли потрібно було визначатися зі своїм майбутнім перед закінченням школи.
 
Добре, що мене це не злякало. Я без усяких хабарів вступила на омріяну журналістику. Крім того, з першого курсу працюю журналістом. Знову ж, нікому не давала хабарів. І не мала зв’язків. Той, хто старається і прагне, може все — чи то в Нью-Йорку, чи у райцентрі Хмельниччини.
 
***
 
Не уявляю життя без української мови навколо. Українська — це ж частина спогадів. 
 
Українською мама відповідала мені на мільйон питань у дитинстві.
 
Українською у другому класі вчителька похвалила мене, що читаю найкраще в класі.
 
Українські слова мимоволі злітали мені з вуст, коли я не знала про що говорити на першому побаченні.
 
Я стояла зашаріла, коли мені вперше в житті українською зізналися: "Я тебе кохаю". 
 
Мені подобається чути українську всюди. І я не хочу слухати її лише при зустрічах із діаспорою. 
 
***
 
Мій знайомий швед Колін розповідає про життя у шведському селі: "Якщо в когось непідстрижений газон, сусіди сповіщають про це у поліцію. Порушники отримують величезний штраф і надалі краще слідкують за господарством".
 
Тобі би, Коліне, до моєї бабусі з дідом у село...
 
"Тітка Валя принесла коров’ячого молока. Посмажити млинці?" питає бабуся, як тільки заходжу до хати.
 
У бабусі з сусідкою Валею — справжня дружба. У тітки Валі є корова, а відтак свіжі сир, молоко, сметана. А в бабусі — безліч мазей на будь-яку болячку й купа заготівель на зиму. Ось вони і обмінюються усе життя.
 
Коли в тітки Валі якесь свято, вона приносить бабусі з дідом усілякі страви. А коли потрібно копати картоплю, мої бабуся з дідом завжди волонтерять у неї на городі.
 
В українському селі такі стосунки — звична річ. Ось це село. А не скаржитись одне на одного за непідстрижений газон.
 
***
 
Я не зможу жити за кордоном, бо мені не підходить тамтешня концепція сухого партнерства в стосунках.
 
"Ми стараємося якомога швидше жити разом, щоб платити за оренду квартири навпіл, — розповідав мені знайомий нідерландець, доки його дівчина вийшла в магазин. — А весілля у нас — радше виняток із правил, ніж закономірний розвиток стосунків".
 
У Нідерландах дарувати букети на побаченні не заведено. Як і, наприклад, платити за дівчину в кафе. 
 
Слухаю і розумію, що хлопця-голландця у мене не буде ніколи. Можливо, це й правильна модель стосунків, але в моє українське уявлення така концепція не вписується.
                                                                
Я хочу, щоб чоловік про мене турбувався, а я — про нього. Хіба не в цьому суть сім’ї? 
 
***
 
Церква в Україні — це культурний осередок. Люди, які ходять в одну церкву, стають майже друзями.
 
"У нас немає нічого свого, усе — Боже”, — казала мама і віддавала якийсь мій одяг чи домашні речі, якщо хтось потребував допомоги. 
 
А одного разу до нашої церкви звернулися переселенці з Криму ще тоді, коли там розгорталися бойові дії. Вони мусили покинути домівку й утікати з двома маленькими дітьми в мирну частину України.
 
Мама дозволила пожити їм з нами. Нині вони мешкають у Києві, а ми й досі дружимо сім’ями.
 
Українське християнство — це не догми, не обов’язок, а спільнота відкритих та добрих людей.
 
***
 
Під час подій на Майдані, дирекція мого ліцею вирішила розпочинати уроки з гімну. Пам’ятаю, як стояла з рукою на серці і прокручувала в голові новини, які почула вчора по телебаченні. Скільки вбитих, скільки поранених...
 
Відтоді гімн для мене не просто данина офіційним подіям, а текст "душу й тіло ми положим за нашу свободу" — не просто слова.
 
А знаєте це особливе відчуття, коли на свято всі приходять у вишиванках? Здається, наче тебе вмить щось об’єднало з абсолютно чужими людьми. Наче ти серед великої сім’ї, яка збирається лише декілька разів на рік.
 
***
 
Сказати, що в нашій державі все гаразд, — скривити душею. Звісно, є проблеми. Декотрі з них надокучають щодня. Але шукати позитив  це важливо. І змінювати країну самим.
 
Бо якою б вона не була, Україна — частина мене. Одна з найкращих частин мене.
 
З Днем Незалежності, Україно!
 
Головні новини за добу — в нашій щоденній розсилці y Telegram
 
Інна КУЧЕР
 

Цікаво? Поділіться з друзями в соціальних мережах:

Y

Знайшли помилку в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть Сtrl + Enter

Реклама


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише з активним гіперпосиланням на http://www.expres.ua

© ТзОВ "Редакційні системи"

Система Orphus

Знайшли помилку в тексті?
Виділіть її мишкою і натисніть
Сtrl + Enter